Балетні жанри Ноймайера

Информация о культуре » Вклад Джона Ноймайєра в мистецтво балету » Балетні жанри Ноймайера

Страница 3

Теоретично схвалюючи емоційну та мелодичну музику, Ноймайєр часто віддає перевагу концептуальним опусам Д. Лігеті та Г. В. Хенце. Часто вони — лише умовний сонористичний фон, певна деталь, проте не визначальний початок вистави.

Так у «Тристані та Ізольді» на музику Хенце саме характер музики підказує Ноймайєру добір виразних засобів. Це американський танець «модерн» та умовні ігрові канони японського театру «но». Хенце, за словами балетмейстера, створив музику, «прохолодну, як ранок», вона має «мармурове» звучання та щось, як здається, позаособистісне.

Створюючи танці на цю музику, Ноймайєр хотів подати великим планом «містеріальні та сакральні моменти» людського життя: союз матері-дитини та народження героя, таїнство кохання істот, створених одне для одного. У розпластаних на сцені дуетах з переплетенням рук, ніг в мудруватих ракурсах відтворюється кохання Тристана та Ізольди, які танцюють босоніж. Пуанти з'являться тільки при дворі нестримного та дикого короля Марка. «Танець на пуантах — така ж неприродна річ у цьому балеті, як шлюбний союз Ізольди та короля Марка, пояснює критик. Заклик Ероса сильніше за владу Гіменея. У фіналі Ізольда, звільнюючись від ненависних шлюбних уз, схиляється над коханим, аби разом з ним піти у інший світ. Подібний епілог, своєрідна idee fix Ноймайєра, неодноразово зустрічається у його постановках».

У ході проведеного дослідження можливо сказати, що для того, аби знайти відповідну оцінку творчого доробку Ноймайєра, необхідно звернутися до його власної концепції балетного театру: «По суті, каже хореограф, я маю використовувати людину, мов фарбу, як папір, щоб писати або малювати. Але так, щоб вона залишалася людиною, оскільки моє мистецтво, переважно, емоційно активне. Я не можу зробити жодного руху, доки все це не буде внутрішньо мотивовано. І, разом з цим, я не можу сформулювати, що саме я відчуваю, доки не зроблю рух. Я хочу виразити людину через рух» [1].

У цій декларації криється перше протиріччя між теорією та практикою створення хореографічного тексту, бо насправді у виставах Ноймайєра немає радикальних зрушень у оновленні стилістики танцю. Таким чином, будь-яка емоційна мотивація отримує у нього усталений пластичний вираз, який вже мав аналоги у інших хореографів в певному художньому контексті. Саме тому рушійною силою багатьох його вистав стає головний герой-деміург, який вибудовує дію за законами балетної вистави. Наприклад, у «Лускунчику» це Дроссельмейєр, який вручає пуанти Маші. Чеховську «Чайку» також «змодульовано» у світ танцю, бо Треплєв це молодий хореограф, а Аркадіна та Заречна — відповідно класична та сучасна танцівниці.

Було виявлено, що у нових версіях «старих» балетів він, насамперед, переробляє лібретну драматургію, чим дає імпульс для подальших музично-хореографічних фантазій. Наприклад, «Попелюшку» С. Прокоф'єва починає зі сцени похорону, чим відразу підкреслюється життєва поодинокість Попелюшки — її доброю феєю стає примара Матері, як матеріалізоване уявлення осиротілої героїні.

Завдяки особливому філософському сприйняттю світу, Ноймайєр постійно звертається до теми трагічного. Його цікавить перш за все конкретна людська особистість. У кожного з його героїв пізнання постає як «безстрашна подорож лабіринтами людської психології, а сама доля — низка помилок у безкінечному пошуку істини» [11, с. 46

Гранична ускладненість духовного світу балетних героїв не входить у Ноймайєра у конфлікт з умовністю хореографічної мови. Для його танцювальної лексики характерне детальне пророблення pas, чоловічі дуети, асиметрія окремих рухів у широкому лексичному діапазоні. Принцип безперервного руху (який балетмейстер вважає новацією В. Ніжинського) є визначальним у хореографії Ноймайєра, що цілком відповідає функції провідних голосів у партитурах Вагнера, Малера,Шнітке.

Отже, Ноймайєр належить до митців інтуїтивно-інтелектуального складу, бездоганно вибудовує концепції та культурно-історичні паралелі, поміщаючи героїв минувшини у сучасний контекст. Наявність егоцентричних героїв споріднює його не стільки з М. Бежаром, скільки із С. Лифарем, який теж відшукував центральних персонажів у світовій літературі, драматургії, міфології, музиці. Ноймайєра привертають узагальнені категорії екзістенції, проблема вибору, «філософія життя».

Страницы: 1 2 3 

Еще по теме:

Осмысление понятия "дизайн" через историю его развития
ной искусство ремесло Знакомство с историей дизайна даст нам возможность через факты дизайнерской практики узнать какие задачи и цели ставились перед дизайном в различные исторические периоды, как формировались основные направления и шко ...

Изобразительное искусство
Важным памятником истории и культуры болгар, в том числе культуры духовной, являются граффити – рисунки, процарапанные на известняке или кирпиче средневековыми художниками. Их находят на стенах крепостей и домов, языческих храмов и христи ...

Реализм эпохи Возрождения
Возрождения характеризуют интерес к человеку, любовь к природе, красоте, жажда знаний, открытий (кругосветные путешествия Магеллана и Колумба, открытие Америки), расцвет естественных наук, искусства, литературы, формирование и развитие р ...

Актуально о культуре

Художественная культура


Художественная культура есть многосторонний процесс и результат эстетического преобразования сферы человеческой жизнедеятельности...

Разделы